Ні без мого сина

Еміль та Анатоль

2017

16.12.2017

Поточний статус

Син і батько, як і раніше, майже недосяжні один для одного. Анатоль прикладає зусилля для пошуку допомоги і союзників як всередині, так і поза межами України.

Це виснажуюча боротьба не тільки за майбутнє дитини, а й проти млинів примхливого і зруйнованого державного апарату. З часів Майдану мало що змінилось в сформованій ще в радянському стилі системі презирства закону і беззаконня. Реформи проходять тільки на поверхні. Наскрізь корумпована і деспотична юстиція виглядає нездатною до реформування.

Залишається тільки великий страх і сподівання - в самий розпал кризи, вічного застою і війни...

 

19.09.2017

Українська блокада – Новини з майстерні підробок правосуддя

Вже протягом півроку невідкладна скарга Анатоля на викрадення, знущання та жорстоке поводження з дитиною висить без розгляду в закорумпованому Солом'янському районному суді м. Києва. Відповідальна суддя Кицюк була звільнена через скандал із зловживанням службовим становищем навесні. Справу передали голові суду пані Шереметьєвій, ще більш холодній та радянській. На короткому слуханні вона ігнорує всі питання щодо добробуту та місцезнаходження дитини та цілу купу поліцейських записів про відмову в доступі - а потім, з формальних причин, відхиляє судовий позов.

Причиною є підробка радянсько-бюрократичного зразка, сфальсифікована в якійсь підсобці: нібито існує друга справа схожого змісту, а це недопустимо за протоколом. Як і очікувалось, у тексті рішення не вказано, про який саме інший процес йдеться.

Таким чином, перевірка славнозвісних вищих судів в Україні є вкрай необхідною - це стає зрозумілим батькові за роки блокади. З часу викрадення Еміля в Анатоля за плечима вже понад 20 українських судових процесів щодо повернення та поводження з дитиною, і ситуація жодним чином не покращилась. Справи у інших татів, що виборюють дітей за Гаазькою конвенцією, теж не краща - бо так хочуть радянські структури в Україні.

Відео-послання Анатоля його втраченим синам --> https://youtu.be/j8EpURxasOs

 

01.09.2017

Угода про асоціацію з ЄС – Постійні правові порушення в Україні

Угода про асоціацію України з ЄС вступила в силу. Таким чином, важіль, який могутня Німеччина може застосувати до слабкого уряду в Києві, стає ще довшим: угода вимагає верховенства права та поваги прав людини в цілому, а Гаазька Конвенція – відповідності та захисту прав дітей особливо.

Ані впродовж довгих років переговорів після Майдану 2014, ані в контексті підписання договору Україна не мала наміру припинити свою жорстку політику викрадення дітей та позбавлення прав на дітей іноземних батьків. У цій сфері продовжується порушення міжнародних прав, прав людини та прав дитини. Україна залишається тихою гаванню для своїх громадян/ок, які викрадають своїх дітей з-за кордону.

Справжній український національний спорт полягає в тому, щоб усувати іноземних татів із життя їхніх викрадених дітей через інституційну обструкцію та репресії. Жертви з країн ЄС постійно повідомляють про приниження, дискримінацію та презирство від радянського правосуддя та адміністрації, і що у цій розбитій системі вони виступають перешкодами і ворогами. Це досвід, який вже майже півдесятиліття переживають зразкові тати Анатоль і Уве.

Особливе збочення: із введенням безвізового режиму українські громадяни отримали можливість вільно пересуватися в Шенгенській зоні, в той час як самовільні заборони на виїзд для викрадених в ЄС дітей існують і далі !

 

10.07.2017

Четверта річниця викрадення

Настала четверта річниця викрадення Еміля. Дитина росте в бідності практично як напівсирота, залишається ізольованою та замкненою, недорозвинутою та недостатньо доглянутою, без підтримки та перспективи, без зв’язків та стабільності. Навіть його щомісячні аліменти не використовуються сім’єю-викрадачами. Невикористаним залишається також Емілеве дороге німецьке приватне страхування.

Країна-донор Німеччина ще досі ніяк не стимулює зміну української політики щодо викрадення дітей. По суті, радянське правосуддя та адміністрація в Києві перешкоджають кожній спробі Анатоля пробити стіну до свого улюбленого сина. В його 42-й в історії викрадення подорожі до України неможливою стала навіть передача подарунків на День народження Еміля.

Доброзичливі поліцейські розповіли Анатолю відверто про практику української влади:

  • Як іноземець, він перебуває на тому ж рівні в сімейних конфліктах, що й нелегальний іммігрант з Чорної Африки.
  • Враховуються лише (егоїстичні) інтереси матері, а добробут дитини та батьківські права постійно ігноруються. Це означає, що іноземні тати масово дискримінуються за походженням та статтю !
  • «У цій країні Вам ніхто не допоможе!» *

Трагічна доля Еміля, підсилена такими суспільними упередженнями, є одним з прикладів серед багатьох викрадених за кордон дітей. Їхня кількість стрімко зростає, а німецька політика закриває на це очі. Таке ігнорування виражає ворожість до дітей у німецькому суспільстві – з її все частіше бездітним керівним складом.

 

09.05.2017

Нові відкриття

Політичний відео-журнал «Report Mainz» першого каналу німецького телебачення (ARD) вперше освітляє характерні аспекти трагедій викрадення Еміля і Сабіни:

  • Максимальна офіційно і також на камеру заступник українського міністра юстиції Пєтухов заявляє: досі від Німеччини були отримані 33 заявки на повернення дітей і досі жодна викрадена німецька дитина не була повернута. Таким чином, відсоток повернень дорівнює нулю!
  • Активіст українського права і адвокат Пронін характеризує нинішнє порушення міжнародного права в якості «абсолютного стандартної ситуації».

Звіт «Report Mainz» --> https://youtu.be/24aFwvO4RUE

Перед мільйонною аудиторією глядачів тепер поширено однозначно: Україна повністю бойкотує гаазьку конвенцію.

 

13.04.2017

Cудове слухання без судді

Київська суддя Кицюк без попередження не з'явилась на заздалегідь заплановане засідання суду щодо перегляду нелюдського регулювання зустрічей у випадку Еміля. Ця форма спонтанної «відпустки» є засобом уникнути поточних перевірок в корумпованій судовій системі.

Саме Кицюк в 2015 не тільки присудила репресивний, незаконний режим зустрічей "шість годин на місяць" для Еміля і Анатоль. Нещодавно вона також була тимчасово затримана поліцією Києва за безрозсудну поведінку на дорогах, пияцтво і агресивне публічне поводження. Цей скандал висвітлив анти-соціальне середовище, яке панує в судовій системі України і визначає долі дітей.

Український телевізійний звіт про суддю скандалу Кітчука --> https://youtu.be/2QNoEPgsn-s

Це сороковий поїздка батька в Україні, після того, як його син був викрадений влітку 2013 року.

 

19.01.2017

відновлено запит на арешт

Враховуючи тривалу ізоляцію і уразливість Еміля, прокурор Мюнхена продовжив запит на арешт Ірини Інтерполом.

 

13.01.2017

Антикорупційна експертиза

Вельмишановний український експерт в законодавстві Євген Пронін, член парламентського комітету по боротьбі з корупцією, в експертизі щодо політики повернення дітей, встановив: Україна систематично порушує міжнародне і фундаментальне право людини. Фактично повернення дитини через правову систему неможливе.

також:

  • Судова система радянського типу є ні незалежною, ні законослухняною. В очах населення вона повністю дискредитована.
  • Немає жодного ефективного контролю суддів, які зловживають своїм положенням і порушують закони.
  • Числені випадки викрадення дітей, незаконна і довільна адміністративна і судова практика демонструють правовий нігілізм і елементи корупції в Україні.

У той же час джерела в поліції підтверджують: Українська влада наклала заборону на виїзд Еміля і Сабіни за спиною батьків. Повсякденне життя в дитячому ГУЛАГу в Україні: обидві дитини, ніби в'язні, як і раніше, переміщаються з місця на місце сім'ями викрадачів і ізолюються - при офіційним потуранні влади.

 

10.01.2017

Дитячий ГУЛАГ України – таємні заборони виїзду

Поліцейські джерела в Києві підтверджують Уве та Анатолю: українська влада встановила за спиною татів заборони на виїзд Еміля та Сабріни. Таким чином, без (практично виключеної) згоди самих мамів-викрадачок, прості відвідини та поїздки на канікули дітей до татів до Німеччини стають неможливими.

Спершу мами-викрадачки збудували внутрішню стіну довкола дітей, а тепер і Україна збудувала зовнішню стіну у відомій радянській манері. Таким чином, створюються умови, як і в колишній комуністичній системі інтернування (ГУЛАГ): Діти, як і ув'язнені, довільно переміщуються з місця на місце та ізольовані - без відома найближчих родичів.

Активісти з цивільних прав, які взялись за відновлення правосуддя, а отже, і повернення додому Еміля і Сабіни, визначили: на даний час понад 400 дітей з-за кордону нелегально утримуються в Україні, без перспективи повернення.

+++++

Долі Еміля та Сабіни є дзеркалом великої політики: Україна є практично нездатною проводити реформи та є несумісною з ЄС. У 2014 році колишні носії надії Петренко, Янчук і Пєтухов з Майдану стали на чолі Міністерства юстиції. Сьогодні вони підписують, не тільки у справах Гаазької конвенції, ті самі брехливі радянські бюрократичні укази та заяви, як їхні попередники зі старого режиму. Їхні колишні однодумці не впізнають їх більше – корумповані системою, лише трохи видимості реформ на поверхні. Кажуть «Європа», а чинять по-радянськи. Система чітко спрямована на послаблення та відсторонення татів, котрі намагаються відбороти своїх дітей завдяки Гаазькій конвенції. Гостра загроза дитячому благополуччю нікого не цікавить.

В Києві навіть неполітичні знавці цієї ситуації соромляться того, що українська держава робить з викраденими дітьми та їхніми кинутими родичами. Вони вибачаються від імені країни перед Уве та Анатолем.

 

2016

27.10.2016

Панування брехні

Представник по правам дітей і віце-президентка Європарламенту Макгіннесс у відповідь на запит Анатоля про допомогу заявила наступне: Міністерство юстиції України офіційно наполягає на висновку, що процес репатріації був юридично виважений і тривале перебування Еміля в Києві легальне.

Жодної згадки, однак, немає про:

  • систематичний обман іноземного HCA-заявника
  • доведені масові порушення міжнародного права на адміністративному і судовому рівні
  • тривала ізоляція і низький рівень розвитку дитини
  • інституційне насильство щодо відчудження батька дитини і
  • спустошливі умови в судовій системі

Панування брехні замість верховенства закону - це українська реальність навіть після (незавершеної) революції на Майдані.

 

29.09.2016

Наступне викрадення

Дякуючи прогресивній мережі батьків, що добиваються справедливості через Гаазьку конвенцію, стало швидко відомо про новий випадок німецько-українського викрадення дитини: маленька Софія Ц. була викрадена з Баварії в донецьку зону військових дій. На запит батька про повернення Софії ані Федеральне управління юстиції, ані Міністерство закордонних справ не повідомили про бойкот Гаазької конвенції та катастрофічну правову ситуацію в Україні. Натомість батько наштовхнувся на байдужість та незацікавленість.

+++++

У випадку Сабіни Україна широко застосовує свою зрадницьку політику зволікань: процедура повернення тягнеться вже п'ять (!) років – за порушення норм прискорення за Гаазькою конвенцією та без жодного офіційного протесту з Німеччини.

Недавно проведені масові усунення високопоставлених суддів українським парламентом підкреслюють абсолютно корумповані та мафіозні обставини, за яких відбуваються процедури повернення дітей – затягуються і маніпулюються. Під чистки потрапили усі суди, які були задіяні в зриві повернення Еміля додому та в руйнуванні сімейних зв’язків.

 

17.08.2016

Радянський оглядовий процес

Подібний до радянського комітет з 13 функціонерок київського комітету у справах неповнолітніх відхилило заяву Анатоля щодо скасування всіх обмежень на зустрічі. Після двох кафкіанських слухань одноголосно постановили, що мати дитини виконує свої обов'язки, благополуччя дитини забезпечується, і що нема ніяких підстав для будь-яких змін в режимі доступу. Навіть для українських стандартів кричущі некомпетентність, свавілля і радянсько-феміністський ухил комітету, де:

  • як і в суді ігноруються всі непасуючі докази - особливо медико-соціальні звіти про критичний стан Еміля і численні повідомлення поліції про відмову в доступі
  • затребуване Анатолем незалежне медичне обстеження відхилене і
  • його заяви не протоколюються, його адвокат не допущений, так що немає ні доказів, ні свідків

У спробі не заплямувати свій одяг, посольство Німеччини в Києві спільно ініціювало цей спектакль - хоча актори і їх методи добре відомі і нульовий результат був цілком передбачуваний. Німецька і українська офіційні сторони знову спільно продемонстрували, що вони не зацікавлені в зміні статусу-кво. Батько і син вимушено розлучені і тепер зіштовхнуті ще глибше в трясовину українського свавілля, зловживання владою і позбавлення прав. Тривалі державні злочини проти права людини на сім'ю не дають навіть можливість відзначати Різдво і день народження разом.

 

25.04.2016

«НІ без моїх синів» - друге батьківство

Солом’янський районний суд Києва офіційно встановив друге батьківство Анатоля: Еліас Єлисей є братиком Еміля, народженим у Києві у 2014р., так званим «останнім голом» з періоду краху сімейних стосунків. Ірина довго приховувала його існування. Тест на батьківство вдалось зробити лише через судове рішення, бо Ірина не дозволяла цього сама. Як на звичне українське судове свавілля обґрунтування було на диво об’єктивним та благородним: кожна дитина має право знати свого рідного батька !

Дивним чином, на відміну від випадку Еміля, українська влада не накладає жодних обмежень на зв'язок між Еліасом та Анатолем, так що вони можуть бути разом у будь-який час і в будь-якому місці. Проте Ірина забороняє зустрічі в інший час, окрім того, який дозволений Анатолю з Емілем.

Еліас не має за собою такої брутальної історії викрадення, тому виглядає більш здоровим та неушкодженим. Знову ж таки, відносини батька-сина визначаються теплотою, сердечністю та цікавістю. Ірина та її мати реагують на це з великою агресією та постійним втручанням. Еліас так само підпадає під контроль, нарцисизм та параною цих двох жінок, як і Еміль. У цій хворобливій системі примусу дітям бракує стабільності, тяглості та здорових можливостей розвитку. І далі стаються блокування, які запротокольовані поліцією, але безрезультатно.

Радянська служба захисту дітей не втручається, незважаючи на неодноразові повідомлення про гнітючі умови. Анатоль страждає подвійно через обох улюблених синів. В беззаконній Україні його руки зв’язані.

+++++

Примітка:

Подібно як і Еміля, Еліаса постійно замикають та ізолюють від Анатоля, але він не був викрадений через кордон. Тому він не підпадає під дію Гаазької конвенції. Тому детальніше про нього можна почитати на іншому ресурсі.

Хроніка Еліаса --> https://www.facebook.com/nichtohneemil/

 

10.04.2016

Дитяче страждання

В свої щомісячні поїздки в дитячу в'язницю в Києві Анатоль регулярно був свідком невротичних станів малюка, які підтверджували лікарі: він широко розкриває оченята, сильно хрипить, тремтить всім тілом і важко заспокоюється. А якщо нещасний хлопчик біжить до тата попрощатись до дверей, агресивна матір хапає його за комір, волочить в спальню і замикає його там. Йому бракує будь-якої форми фізичного, мовного, соціального та музичного розвитку.

(Найбільш чуйна) Київська міська поліція протоколює випадки обмеження доступу сім'єю викрадачів, які навіть почастішали. Але негативна загальна ситуація від цього не змінюється.

 

09.04.2016

Гнітюче побачення діда з онуком

Батько Анатоля Еберхард, колишній директор земельної психіатричної лікарні і досвідчений невропатолог і психотерапевт, їздив до Києва, щоб побачити свого онука Еміля після довгої розлуки. Це спрацювало через ворожість і недовіру сім'ї викрадачів тільки з другої спроби. Еберхард був вражений «репресивними умовами» і «параноїдальним і соціопатічним середовищем», де зростає маленький беззахисний хлопчик.

Еберхард повідомив німецьку владу з медико-соціальної точки зору про умови Еміля: сильна недорозвиненість, дефіцит дрібної і грубої моторики - нехтування медичним доглядом і ознаки недоїдання - сувора ізоляція, залякування і придушення сімейних зв'язків.

Його вирок: Благополуччя дитини під серйозною загрозою і зовнішнє втручання терміново необхідне - навіть якщо уряди і держави в своїх власних інтересах терплять або заохочують цю форму жорстокого поводження з дітьми.

 

12.02.2016

Дитина-відведення політика

Касаційний суд в Києві повернув випадок Сабіни в суд першої інстанції через дрібні причини - очевидна тактика зволікань. Там повернення дитини скоріш за все буде відхилено в результаті зацікавленого опитування і на основі вибіркових свідоцтв.
Знову і знову застосовує українська Держава викрадачів дітей свою досконалу зброю - не тільки в випадках Еміля і Сабіни але і у випадках викрадених з Італії малюків Еріка З. і Родольфо П. (і, ймовірно, в багатьох інших):

  1. роки зволікань процесу репатріації
  2. терпимість і заохочення вимушеного розділення і відчудження батька та дитини
  3. захист матерів-викрадачок від санкцій та притягнення до кримінальної відповідальності
  4. фактична передача одноосібної опіки матерям-викрадачкам
  5. тяжкі маніпуляції судових розглядів і судових рішень
 

2015

19.12.2015

Скарга до Вищої ради юстиції

Анатоль подає до контрольного комітету суддів України, Вищої ради юстиції, звернення проти судового свавілля і тяжкого порушення основних норм міжнародного права. Проте цей орган не має чітких компетенції і вважається через (імовірно) перманентне очищення українського державного апарату практично недієздатним.

Міністерство закордонних справ, Федеральне міністерство юстиції і посольство Німеччини в Києві детально проінформовані на щоденній основі про новітні беззаконня України - і продовжують вперто мовчати.

 

07.11.2015

Побачення з Емілем

За підтримки нової міської поліції Києва Анатолю вдалось отримати доступ до Еміля. Незважаючи на ворожість сім'ї викрадачів, побачення батька з сином відбулось з великою кількістю тепла і довіри.

Емілю, однак, даються взнаки наслідки довгого викрадення і утримання: розвиток невідповідний віку, худенький, блідий, без розвинених м'язів. Це висока ціна, яку платить маленький беззахисний хлопчик за безумство матері-викрадачки, масові порушення закону України і повний провал німецьких властей.

Медичний висновок компетентного медичного обслуговування в Києві на запит Анатолія доповнив сумну картину: Емілю діагностували неврозоподібний стан, астено-невротичний синдром, уповільнений розвиток мовлення, відсутність імунізації і плоскостопість.

 

02.10.2015

Зловживання у найвищій інстанції

Верховний суд України остаточно відхилив повернення Еміля. Його міркування відгонили беззмістовним формалізмом і без посилання на Гаазьку конвенцію, крім того, нічого не згадували про скарги з приводу кричущого порушення закону в попередніх інстанціях.

Це ще раз ясно показує:

  • Уряд і юстиції України зневажають Гаазьку конвенцію, а також права дитини та основне право на опіку і гідність батька дитини
  • Ефективного механізму для повернення з-за кордону викрадених дітей не існує

Замість цього Україна практикує послідовну політику легалізації викрадення дітей через кордон, коли вони походять від українських матерів.

 

29.08.2015

Великі газетні репортажі

Широко розповсюджена газета Süddeutsche Zeitung опублікувала детальний репортаж про викрадення Еміля. В ньому описується, на яке лихо і небезпеку постійно наражає батька провал правової системи і органів і які травматичні наслідки такого жорсткого викрадення дитини.

Баварська регіональна газета Münchener Merkur доповнює картину своїм власним детальним репортажем про Еміля. Вона проводить паралелі з іншими викраденням дітей за кордоном і показує зростаючу соціальну значимість міжнародних суперечок про опіку, як форми жорстокого поводження з дітьми.

 

10.08.2015

Батьківство під загрозою

Майже точно до другої річниці першого подання запиту до репатріаці, довільна українська юстиція вчергове наносить тяжкий удар: після півторічної процедури відновлення батьківських прав Київський районний суд приймає химерне рішення, що Анатолій з Емілем можуть бачитись лише 6 годин на місяць (!), які до того ж обмежені одними вихідними, по місцю проживання і під наглядом матері викрадачки. Таким чином Анатоль практично виключається з опіки - без будь-якої правової основи і при повному ігноруванні принципу рівності батька і матері, що зазначено як в українському, так і в німецькому законах. Обмежувальні правила відвідування, дуже схожі на такі в комуністичному таборі для полонених - прийняті незважаючи на інтереси дитини і травматичну дію на батька і дитину.

Під час останнього судового слухання Ірина знову поводилась неможливо і, окрім всього іншого, обмовила Анатоля як «німецького фашиста», який прагне помсти за поразку у війні, позбавляючи . українських матерів дітей. Вирішальною для ироку стала рекомендація Управління по справам дітей, оплоту радянської жіночої солідарності - де Анатоля з обережності навіть не заслухали.

Активісти з цивільних прав, що підтримують Анатоля, вбачають в випадку Еміля чергове підтвердження: стара радянська бюрократична правова система презирства і корупції продовжує жити і відкидає будь-які спроби реформ з великим завзяттям. Вони дивуються, що німецькі політики і чиновники мали б вже давно енергійно вступитись за Еміля.

 

22.06.2015

Телевізійна прем'єра Еміля

Німецьке телебачення випускає передачу про викрадення Еміля по другому центральному каналу (ZDF - "Привіт Німеччина": "Батько бореться за сина в Україні"). Продьюсер передачі, Брітта Маркс, працювала протягом багатьох років над темою міжнародного викраденням дітей.

ZDF телевізійний звіт --> https://youtu.be/BUB65DGeibw

Паралельно з цим на захист Анатоля, в тому числі і перед Адміністрацією президента, стає німецько-український ромадянський рух за громадянські права "Громадський центр стратегічних ініціатив". Вони боряться за правову державу та європейську інтеграцію України - і, саме тому викрадення Еміля за сприяння держави розглядається ними як сигнальний ліхтар. Його голова, адвокат Сергій Стампельський зазначає: форма і зміст українських вироків щодо Еміля і Сабіни має ознаки серйозних порушень закону і є довгостроковим наслідком радянського тоталітаризму.

 

16.06.2015

Еміля разом

Незважаючи на гостру актуальність, відповідальний районний суд у Києві, що безрезультатно займається двома паралельними справами з 2014, безпідставно відкладає на два місяці найпростіші справи про батьківськи права. Таким чином, Анатолю не доведеться відсвяткувати третій день народження Еміля разом. Ці права повинні були б автоматично застосовуватись згідно HCA владою країни викрадачів. Але, на жаль, не в Україні, де одне порушення закону слідує за іншим...

 

10.06.2015

Нескінченне свавілля і корупція

З жахливим свавіллям і некомпетентністю Касаційний суд відхиляє швидкий шлях повернення Еміля. Радянська судова система повністю ігнорує Гаазьку конвенцію, обов'язкові німецький судові рішення і повні провали української влади щодо дворічного викрадення дітей. Замість того, щоб вирішувати основне питанням, а саме нелегальністю утримання Еміля в Україні, судді цікавляться дивним коротким опитом про громадянство Ірининої другої дитини (невизначеного батьківства). Має місце та ж тактика порушення закону, що і в процедурі оскарження: займатись дрібницями заради того, аби обійти (явно засудження) головне.

Таким чином, Україна узаконила викрадення Еміля і, таким чином, поствила себе за межами міжнародного права , як активна країна викрадачів дітей. Подібне ссталося кілька днів тому і у випадку з Сабіною М.: без жодного зв'язку з HCA Апеляційний суд відхилив її повернення.

Тому Анатолій знову звертається за допомогою до міністерства закордонних справ, Бундестагу та Європарламенту. Він відновив своє прохання до Міністерства юстиції України, що Еміль має бути повернений додому в Німеччину виключно шляхом адміністративного нагляду відповідно до статті 18 HCA, оскільки юстиція довела свою неспромогу і небажання.

Наскільки виправдане це занепокоєння вияснилось вже через кілька днів: голову Київського апеляційного суду затримують антикорупційні слідчі прямо в будівлі суду: з великими сумами готівки та письмовими маніпульованими судовими постановами. І ці шахраї судили справу Анатолія, Уве і їхніх дітей протягом двох років!!!

 

01.06.2015

Мюнхенський суд

Мюнхенський суд у справах сім'ї вкотре підтверджує заключення: утримання Еміля в Україні є незаконним.

Це рішення суду знову не буде прийняте там до уваги.

 

22.04.2015

Лихе знамення

Касаційний суд в Києві проігнорував всі остаточні терміни, щодо остнаточного вирішення питання репатріації Еміля: дати суду досі не оголошено.

В той же час доньку Уве Сабіну помітили в будинку бабусі й дідусі і мусили безпорадно спостерігати, як її кудись вивозять в невідомому напрямку. Влада не втручається. Натомість касаційний суд, вдаючись до тяжких фальсифікацій, зупиняє процес повернення Сабіни і повертає процес в інші інстанції. Таки чином переважно жіночий радянський суд чинить дуже грубе порушення міжнародного права і затримує процедуру репатріації в інтересах викрадачів матері принаймні ще на рік. Як і у випадку ретельно спланованого відчуження Еміля, в правовому вакуумі України такому розвитку подій наразі нічого не заваджує.

Україна стає все більш схожа на державу викрадачів дітей, для якої Гаазька конвенція служить тільки манекеном. Числені письмові звернення Уве і Анатолія до міністра юстиції України, як і очікується, залишаються без відповіді. Для Eміля міжнародна юридична процедура репатріації нічого не гарантує.

 

24.03.2015

Листи до Еміля

Від сьогодні під пунктом меню "Листи" будуть з'являтись листи до Еміля і дописи в щоденник, який Анатоль веде з осені 2013 для свого сина.

 

05.03.2015

Спостерігач під спостереженням

Рішення останньої інстанції щодо повернення Еміля буде незабаром проголошене, тому ризик його викрадення знову загострився. У зв'язку з цим, в свою 15ту подорож до Києва, Анатоль посилив спостереження за будинком, де мешкає Ірина. В свою чергу Ірина попередила персонал служби безпеки сусіднього мікро-банку, що призвело до його затримання міліцією на вулиці за підозрою в тому, що він готує пограбування банку.

Але завдяки українському перекладу сторінки в Інтернеті, який зробили прихильники, допит в міліції закінчується відносно швидким звільненням. Слідчий здивований поведінкою Ірини, яка поставила Еміля і себе у скрутне становище в Україні, замість того, щоб спокійно жити у Німеччині.

 

12.02.2015

Схожий випадок Сабіни

Анатоль знайомиться із ще одним німецьким батьком Уве Мертенсом, який відстоює дитину через Гаазьку конвенцію. Його ситуація дуже схожа: приблизно два роки тому його маленьку донечку Сабіну з Мюнхена викрала мати з України і заховала там у бабусі з дідусем, незважаючи на те, що вони не мають жодних опікунських прав.

На Різдво 2014р., тобто з великим запізненням, український суд прийняв рішення на основі Гаазької конвенції про повернення дитини. З того часу дитина зникла, і влада не вживає жодних заходів. Це свідчить про наступне: у випадках таких викрадень байдужість влади та порушення міжнародного права є не поодинокими випадками, а правилом !

 

02.02.2015

Сумні проміжні підсумки

Анатоль підвів проміжні підсумки тривалих старань для повернення Еміля, які розчаровують. Поруч із незліченними моментами болю, суму і зневіри величезними є особисті втрати:

  • два втрачених роки у ролі батька,
  • десяток поїздок до Києва,
  • два десятки українських судових засідань та слухань,
  • сотні заяв, подань та скарг в німецьких та українських установах,
  • тисячі робочих годин на кореспонденцію, запити, висновки та документацію по справі,
  • десятки тисяч Євро видатків на юридичний супровід, судовий процес, подорожі та перекладацькі послуги
  • тотальне позбавлення прав через порушення міжнародного права та свавілля влади і тут і там …

… і все це без жодного видимого прогресу у справі і без конкретної перспективи на покращення.

 

19.01.2015

Розмова посла з міністром

Друга розмова посла Вайля з українським міністром юстиції Петренком про повернення Еміля минула практично безрезультатно. За даними консула Графа такі делікатні теми як право на спілкування з дитиною, приведення вироку до виконання та реалізація ордеру на арешт, виданого Інтерполом, зовсім не зачіпались.

 

06.01.2015

Київський касаційний суд

Справу Еміля передано до касаційного суду в Києві - тобто, у вищу інстанцію - яка повинна вирішити його долю протягом двох наступних місяців.

 

05.01.2015

Знехтувані батьківські права - недотримані зобов’язання з надання допомоги

Відділ Київської кримінальної міліції у справах неповнолітніх запевняє Анатоля, що вони забезпечать йому доступ до Еміля, щоб він міг скористатись своїми батьківськими правами. Але свого слова вони не дотримуються і нічого не роблять.

Таке порушення свого слова є типовим для опортунізму та ненадійності в українському суспільстві. Обидва значним чином ведуть до того, щоб насправді багату країну тримати в безладі й біді.

 

04.01.2015

Втрачені перемоги - Спроба порятунку

Анатоль знайшов, де Ірина переховується в Києві і, скориставшись несподіваною можливістю, робить спробу порятунку. Його втеча з Емілем на руках закінчується дуже швидко перед дулом рушниці громадської оборони націоналістичного правого сектору.

Громадська оборона повертає дитину назад Ірині та передає Анатоля в міліцію. Оскільки під час допиту не встановлено факту насильства і доведено право на батьківство, Анатоля було звільнено.

Міліціонери поставились з розумінням до тяжкого становища Анатоля.

 

2014

18.12.2014

Поразка в суді

Після того, як Київська служба виконання судівських вироків протягом трьох місяців фактично бойкотувала свій обов'язок здійснення контролю за виконанням вироку та Ірина фактично сховалась разом з Емілем, київський апеляційний суд в радянському стилі знову скасовує попередній вирок, грубо маніпулюючи фактами.

Найбільша брехня у вироку суду:

Анатоль не зміг заперечити факт, що Еміля перевезено в Україну з його згоди.

 

18.09.2014

Еміля наказано повернути

Київський Печерський районний суд постановив повернути Еміля до Німеччини.

В остаточному слуханні Ірина ввела суд в оману плутаними звинуваченнями проти Анатоля і була декілька разів попереджена суддею.

Ірина ховає Еміля

Навіть під час винесення вироку Ірина ховається разом з Емілем.

Адвокат Ірини також не з'являється на винесення вироку.

 

15.07.2014

Український міністр юстиції (I)

Посол Німеччини нагадує міністру юстиції України про відкриття судового процесу щодо повернення Еміля.

У розмові тема тимчасових контактів батька з сином залишається поза увагою.

 

01.06.2014

Ескалація - Офіційні запити про допомогу

Анатоль направив численні офіційні запити про допомогу в

  • Управління канцлера
  • Федеральне міністерство закордонних справ
  • Посольство Німеччини в Києві
  • Федеральне та Баварське міністерство юстиції
  • Комітет у закордонних справах Бундестагу
  • Уповноваженому комісару в Європейській комісії

Він просить представників Німеччини, під час їх численних зустрічей з українськими посадовцями, офіційно або неофіційно посприяти поверненню Еміля на батьківщину. Кінцевий результат є - і залишається донині, - рівним нулю.

Офіційна байдужість в більшості випадків дуже відчутна.

Всупереч положенням Гаазької угоди, Міністерство юстиції України посилає Анатоля, як окремого позивача, у владні і судові джунглі відстоювати свої законні права. Будь то міліція, чи комісія у справах неповнолітніх, чи то суд у сімейних справах в Києві - завжди одна і та ж історія: або ніхто не хоче нести відповідальність за що-небудь, або займає сторону матері-викрадачки.

Ірина може не побоюватися санкцій за свою злочинну поведінку.

 

26.04.2014

Вибачення

Іринин швагро Дмитро вибачається по телефону перед Анатолем за свою початкову підтримку викрадення. Ірина запланувала все раніше і нестримною брехнею ввела свою сім'ю в оману про її сімейне життя в Німеччині. Вона цілеспрямовано скаржиться і користується позаправовими станами в Україні з метою позбавити Анатоля батьківських прав.

 

24.04.2014

Cюрприз

Під час своєї пасхальної поїздки в Київ Анатолій здивував своєю появою Ірину та її матір, що прогулювались з коляскою в парку Політехнічного уріверситету і, незважаючи на високий рівень агресії, провів чудову годину з Емілем на руках. Еміль спокійно, з цікавістю і довірою реагував на свого батька, незважаючи на довгу розлуку. Після цієї зустрічі Ірина починає блокування стосунків запекліше, ніж коли-небудь раніше.

Після вторгнення Росії в Крим є великий страх війни по всій Україні. Анатоль шукає всі можливі шляхи, аби благополучно повернути Еміля на батьківщину в Німеччину.

 

27.03.2014

Відкладення судочинства

Українське Міністерства юстиції оголосило, що поточний суд над Іриною в осяжному майбутньому не відбудеться у зв'язку з "технічними проблемами". Крім того, немає відповідної компетенції, аби забезпечити дотримання права Анатоля на отримання доступу до дитини і почати розшук зниклої безвісти дитини. Це прелюдія до загального руйнування Гаазької угоди Україною.

Посольство Німеччини, яке підключилось до справи з осені 2013, тримається відсторонено нібито з міркувань невтручання. До цього моменту це найсерйозніше зіткнення Анатоля з байдужістю німецької влади в історії з Емілем.

 

19.03.2014

У розшуці Інтерполу

Прокурор Мюнхену, діючи в рамках порушеної Анатолем кримінальної справи, подав ордер на розшук Ірини Інтерполом через викрадення дітей.

Але у нефункціонуючої України він не знайде жодної уваги.

 

18.02.2014

Громадянська війна

Починається велике кровопролиття на Майдані і Україна перебуває на межі громадянської війни. Анатоль в розпачі телефонує Ірині з Мюнхена і звертається з проханням підготуватись до від'їзду незалежно від того, де вони знаходяться.

Ірина відмовляється: вона воліє скоріше померти в Україні, ніж жити в Німеччині.

 

01.01.2014

Україна занурюється в хаос

Ірина припинила всі контакти з Анатолем. Анатоль проводить у Києві десять днів в систематичний пошуках Еміля - але марно, оскільки Ірина таємно перевезла Еміля до Криму, де вони також стали свідками російського втручання. Іринина сім'я відмовилася надати по телефону будь-яку інформацію про місцезнаходження Еміля.

Міліція відхиляє скаргу про викрадення дитини, оскільки вважає це суто приватною сімейною проблемою.

Ніч за ніччю, Анатолій приєднується до руху на Майдані і розгрібає лопатою сніг разом зі студентами при мінус 30 градусах. Це надзвичайно напружений час зламу, надії, страху і невпевненості. Уповноважене у справі Еміля Міністерство юстиції тимчасово окуповане протестувальниками і спустошене.

 

2013

20.12.2013

Право на опікунство

На терміновий запит Мюнхенський районний суд ухвалює Анатоля єдиним піклувальником та медичним опікуном Еміля.

Відповідно до міжнародних конвенцій з захисту дітей Україна підтримати реалізацію вироку - теоретично...

 

03.11.2013

Заборона контактів

Анатоль залишається у Києві, аби підтримувати зв'язок з Емілем. Ірина вперше блокує зустрічі Еміля і Анатоля. Її мета полягає в тому, щоб взагалі припинити стосунки батька і сина. Еміль стає її інструментом в конфлікті.

 

30.09.2013

Наклеп

Ірину заслухали в Міністерстві юстиції України, де вона відхилила повернення Еміля назад до Німеччини. Таким чином розпочалась справа в українському суді. Ірина вдалась до відомих трюків матерів, що прагнуть розлучитись: Анатоль буцім-то п'яниця, насильник, садист, гулящий, педофіл і т.д. В результаті, подружні стосунки знищено остаточно.

 

29.08.2013

Запит на повернення

З важким серцем Анатоль подає офіційний запит на повернення в Міністерство юстиції України - базуючись на цивільному праві Гаазької конвенції проти міжнародного викрадення дітей, яка зобов'язує країну перебування негайно повернути дитину до країни походження та передає всі права на піклування в країну походження.

 

15.07.2013

Подорожі до Києва

Анатоль двічі їздить до Києва з метою пошука розуміння і мирного врегулювання. Ірина та її мати демонструють нездатність до діалогу і компромісу. Їхня точка зору: дитина належить тільки їм. Умови життя Еміля різко погіршились: квартира в бідній радянській багатоповерхівці, яка розташована на головній дорозі, з цілодобовим смогом і шумом.

Мати пенсіонерка, а Ірина без роботи і доходу. Анатоль починає перераховувати щомісячні аліменти на Еміля.

 

12.07.2013

Перший день народження

Мій любимий маленький Емілю,
сьогодні твій перший День народження - з цього приводу любові і всього найкращого!
Татко тебе дуже любить і думає про тебе день і ніч.
Твій подарунок прибуде за два тижні.
Твій тато Липень 2013

Вітання Анатоля до першого дня народження Еміля.

 

10.07.2013

Визнання

Ірина повідомляє наприкінці узгодженого часу поїздки в Україну, що вони не збираються повертатися до Німеччини і будуть жити в майбутньому з Емілем та матір'ю в Києві. Анатолевий жах, протест і плач їх не розчулює. Ірина заявляє дивні твердження близькі до параноїдальних: всі і кожен хочуть вкрасти її Еміля, німецька система охорони здоров'я смертельна для немовлят, а Німеччина взагалі погана країна.

 

29.05.2013

Подорож Ірини

Ірина від'їздить з Емілем в Київ - нібито на шість тижнів відвідати матір. Анатоль дає дозвіл на тимчасову подорож Еміля.

 

01.04.2013

Відгородження

Еміль захоплює всіх своєю веселою, живою і відкритою вдачею.

Натомість Ірина відхиляє будь-яку форму інтеграції і вдається все більше і більше до ревнощів, домінування і відрази до німецького середовища. Вона відгороджує Еміля і відкидає навіть найпростіші медичні планові огляди та щеплення.

 

13.02.2013

Приїзд до Німеччини

У рамках возз'єднання сім'ї Ірина емігрує до Німеччини і офіційно зобов'язується вдатися до інтеграційних заходів.

Еміль отримує місце постійного проживання в районі Мюнхена як німецький громадянин.

 

2012

24.12.2012

Перше Різдво дитини

Веселого Різдва, маленький чоловіче! Еміль все ще залишається в Києві, бо Ірина постійно відтягує виїзд обох до Німеччини.

Незважаючи на це зовнішній вплив Еміля є значним: навіть з далекої німецької землі та з не родинного оточення Анатоля приходять найгарніші різдвяні подарунки ручної роботи.

 

12.07.2012

Народження Еміля

Еміль народжується як спільний син Ірини та Анатоля. Незважаючи на погані умови Ірина обрала місцем пологів Київський міський пологовий будинок. Медикаменти та продукти харчування треба було приносити самим, а також не обійшлося без чималенької винагороди лікарці за «опіку».

Сімейне право сюди, міжнародне право туди… Про що ще не знає Анатоль – тим краще для Ірини – через цю важливу географічну обставину українська влада буде вважати Еміля суто корінною дитиною. Ось і перший паросток драми, яка наближається.

 

01.05.2012

Київське весілля

Нащадок уже в дорозі! Після багатьох «повсякденних стажувань» в Німеччині та місяців бюрократичних перешкод Ірина та Анатоль одружуються в Києві.

Перед весіллям обоє прийняли рішення обрати Мюнхен місцем спільного проживання.

 

2011

17.04.2011

Від стежки на узбережжі до сімейного шляху

Багатоденні мандри лікійськими прибережними шляхами між Анталією та Мармарисом міцно пов’язали Анатоля та Ірину.

Це стало вступом до дуже рухливого періоду стосунків – з великою кількістю переїздів між Німеччиною та Україною та перешкодами через строгий Шенгенський візовий режим.

 

2010

01.05.2010

Ніжний початок

Ірина та Анатоль зустрічаються вперше як мандрівники в Кримських горах на схід від Ялти.

Що поєднує їх відразу: любов до природи, бажання подорожувати і сімейні цінності.

 
Копірайт © 2015 - 2017 Анатоль, Даніель Вишневські Переклад українською: Руслана Радчук.
Велика подяка netzhaus AG, Potsdam за технічну підтримку.
Вихідні дані